По шумному місту, черезе великі калюжі з зеленими обличчями, під сірим небом, в розірваному плащі бігла. Не оглядаючись, бігла. Зцепеніле обличчя з великою душею в очах, з великою діркою в голові. Вітер на опір видуває візерунки. Антураж змінюється, наскрізна дірка все ширше, а кольори яскравіше. Червоний зміюється на фуксію, а зелений - на смарагдовий. Думки розсипаються, кришаться на чужі голови, та біг не зупиняється. Босими ногами крізь холод і мряку, бездумний пасажир трамваю "Земля" виривається вперед, вкриваючи все місто тканиною яскравого диму, розчиняє інших пасажирів, але розширюючи дірку в голові. Соціальна пуля не залишає вибору - чи ділись думками й вмри, чи закрийся на замок, візьми парасолю й живи. Сірі-сірі, як небо, люди під паасольками, меншали й меншали. Зелене пальто по одній вулиці змінювало барви міста. Озирнувшись навколо, бігла. Один провулок, інший, колір вище, серце ледве горить. Закриває його пальто, та червоне світло пробивається навколо. Не має зупинитись, хопається за ліхтар. Синє сонце. Жовте сонце. Останні краплі кольорового диму. Рідка краплина з дірки котиться до очей, а звідти - додолу. Барви рвуться в небо, малюючи на ньому диво. Сонце. Друге. Третє. Неможливо розпізнати справжнє сонце. Останній погляд ясно-синіх очей. Останній шелест білокурого волосся. Останній видих ніжно-маленьких губ. Стускніла.
По пустому місту, через прозорі калюжі, по смарагдовій кальці, котилось. Останнє хвилювання, останній потяг. І блек-людина, велика людина, з великим чорним зонтом складає смарагди до кишень, вдихає повітря та спльовує останні краплини кольору.
Збільшуються сірі люди з парасольками. Шумне чорне місто. Сіре пусте небо. Й та, що щойно бігла - спрасована, знищена, з діркою в голові. В руці гільза, в іншій - ліхтар.

@темы: потуги, українське