16 апреля 2013
День і ніч, сьогодні вже весна, а вчора була зима. Ще трішечки холодно, але вже доволі тепло в душі. З усіх рослин цвіте лише абрикоса та чистотіл. Інші лише випускають пуп'янки під дзенькіт машин. Гуркіт залізних кул, шипованої та голенької резини, поряд з розквітаючим світлом природи - гармонія нашого всесвіту.
Люблю гуркіт перших машин, вони будять мене своїм ексцентричним тьохканням, ті кузовомаючі солов'ї. Зачекайте, підійму руку, відкрию обличчя для сонця, сівши біля вікна. Зачекайте, моя зупинка, пробираюсь крізь людське коріння, що міцно вросло в цю землю. Здається, столітній дуб викорчувати легше з землі, аніж людину.
Бі-бі-бі, пішоходи-люди, повітроходи-аромати, ходять по своїх стежках, залетають у людські носові печерки й в'ють там асоціативні гнізда. Абрикосин дім схожий на безсумнівне кохання, ніжність і тендерні маленькі квіточки навколо хати без стріхи. Без стріхи, бо зносить.
Дивись, як падають зорі, що їх дістають крани. Вони спускають їх у резервуари, щоб помити небо вдень і вночі знов покласти їх на небо. Зачекайте, я ще не встигла зробити все, що хотіла. Залиште ще трохи часу! Але навіть ті крани не хочуть працювати більше норми - нічого не платять. Залиши мені у вікні своє фото, зірко, а потім відправляйся на поїзді до Ямайки. Там, кажуть, зовсім тепло і без газів.
Пш-пш-пш, резина-пісок, в очі, в очі пил, чи то людського гамору, чи то придорожнього пилу. Дякуючи прогресу, є окуляри, які я впевнено ламаю. Ламаю, ламаю, ламаю, щоб своїми внесками за нові окулярчики покупати товстопузику нову бі-бі. Зачекайте, я ще не закінчила. Зачекайте, я перейду на тротуар. Велика-велика дорога, навколо зелень, зелень і багно. Цвіт, цвіт і труп голуба. Я перейду, перейду.
Зачекайте тільки трошечки. І давайте знову гул вранішніх машин і співи п'янких голосистих птиць. П'янких птиць. Летимо горілиць.

@музыка: MARIAgroup - Місто

@настроение: минають години, 4 хвилини, лише 4 хвилини до початку зими

@темы: потуги